Натисніть щоб збільшити

Сторінка Арантіра

Вітаю!

Я відомий в інтернеті як Арантір. Я працюю на залізниці, цікавлюсь та ремонтую поїзда. Також вивчаю історію та військову техніку часів другої світової. Трохи малюю але в основному займаюсь 3D моделюванням. Мрію зробити гру про подорож на поїзді в постапокаліптичному сетінгу.

Посилання:

Hero list:

наступний текст доданий щоб сторінка не виглядала надто пустою

І ось я пішов ввечері гуляти — люблю ввечері. Чомусь увечері завжди мокрою землею смердить, вірніше — земляною водою. І кайф через це. Читаю я на бетонному паркані: «МИРУ МИР», і пружинка у мене під ногою: БЗИНЬ. А сонце неймовірне світить і від мого обличчя відбивається і ще світить. Наступаю я черевиком на газету, а це шматок «Української правди». Зупинився я, надавив каблуком — дивлюся, під тиском із газети українська правда в чистому вигляді виступила, розтеклася чорною калюжкою, затвердіти грозить і пахне, як свіжий поролон. Я звичайно не став принижуватись, упускати шансу, взяв, та й намазав їй свої нові хромові черевики. Одразу засяяли, запахли, як свіжий поролон, іду далі. Бачу — хлопчаки підпалили і все спалили, крім великої купи битої цегли, зваленої у вигляді міст та будинків. І людина в м'якій шапці все метушиться, помочитися хоче, та, мабуть, страшно їй, бездомно серед цієї негорючої цегли. Але йому недовго залишилося — це по його очам видно. Кайф, миротворний вечірній кайф мене розпирає. Одягнув я респіратор, щоб назовню не просочився, але хіба з ним порозумієшся. Просочився. І так і сочиться далі, залишаючи за мною свіжий кров'яний слід на шосе. А сонце неймовірне. І йшов я так уздовж звалища сміття і речей поки не здогадався, що сам являю собою чергове сміття — і як зрозумів я це, так одразу й побачив спеціальне місце для себе серед вогняної болотної трави та гумових вантажівок. Як тільки я розташувався, все раптом і стало на свої чітко невизначені місця, як по кольоровому телевізору. І можна було б, звичайно, на цьому й закінчити, якби не пружина під ногою - бзинь.